FANDOM


Лорд Волдеморт (англ. Lord Voldemort), він же Том Марволо Редл (англ. Tom Marvolo Riddle) —  темний чарівник, що володіє величезною магічною силою і практично досяг безсмертя за допомогою чорної магії, ворог Гаррі Поттера.

Ім'я «Волдеморт» походить від французького: vol de mort — «політ смерті». Джоан Роулінг доволі добре знає французьку і підробляла приватними уроками.

Оскільки ім'я «Волдеморт» він отримав з букв свого справжнього імені, воно є анаграмою імені «Том Ярволод Редл» (при перестановці букв виходить «Я Лорд Волдеморт», що в оригіналі виглядає як «Tom Marvolo Riddle → I am Lord Voldemort»). При цьому значення англійського слова riddle (загадка, головоломка, таємниця) при перекладі прізвища втрачено. Ім'я Voldemort, для збереження анаграми, передано як Волдеморт.

Лорд Волдеморт з'являється в п'яти з семи книг(безпосередньо з Гаррі він зустрічається в першій, другій, четвертій, п'ятій і сьомій книгах), а у фільмах його грають Річард Бреммер, Крістіан Коулсон і Ральф Файнс.

Волдеморта у світі чарівників бояться настільки, що навіть ім'я його, як правило, не вимовляють. Більшість героїв називає його «Відомо-Хто» або «Той-Кого-Не можна-Називати», а Смертежери називають його «Темний Лорд» (як і Сивіла Трелоні, в пророцтві). Гаррі Поттер, проте, ніколи не боявся вимовляти його ім'я, з часом, з деяким побоюванням, його прикладу послідують Герміона Ґрейнджер і Джіні Візлі. Деякі члени Ордена фенікса, наприклад, Албус Дамблдор, Сіріус Блек і Ремус Люпин завжди без будь-яких коливань називали повне ім'я Волдеморта. В сьомій частині Міністерство магії забороняє вимовляти ім'я Волдеморта: на ім'я накладають заклинання (Табу), яке відстежує місцеположення того, хто його вимовить.

Біографія

Дитинство

Том Ярволод Редл народився 26 грудня 1926 в сиротинці, куди, з останніх сил, змогла добратися його матір, Меропа Ґонт. За годину після народження немовля стало сиротою. Перед смертю Меропа встигла сказати, аби дитину назвали Томом, на честь хлопчикового батька, і Ярволод, на честь її батька, а прізвище має бути Редл. Але ні Том, ні Ярволод, ні якийсь інший Редл так ніколи по нього й не прийшли. 

Згодом за Томом почали спостерігати дивацтва. Змалку він майже не плакав, а як підріс, став, як це називали виховательки, чудним: лякав інших дітей, траплялися відверто мерзенні й дивовижні випадки, але впіймати хлопчака на гарячому не вдавалося. Том уже був цілком самодостатній, потайливий і самотній. Його приховані магічні сили були на диво добре розвинуті як на такого юного чарівника й він з'ясував для себе, що ними можна розпоряджатися на власний розсуд, застосовуючи цілком осмислено, на шкоду іншим — щоб лякати, карати, підкоряти. Отож, коли у 1938 році прийшов кумедної зовнішності чоловік на ім'я Албус Дамблдор з метою запросити Тома до якоїсь своєї школи, місіс Коул, завідуюча справами сиротинця, не мала нічого проти.   

Навчання в Гоґвортсі

Том Редл, тихенький хлопчина в мантії з комісійної крамниці, став у чергу з іншими першокурсниками для церемонії Сортування. Він був розподілений на Слизерин буквально тієї миті, як його голови торкнувся Сортувальний Капелюх. Незабаром Редл довідався, що уславлений засновник його гуртожитку теж міг розмовляти зі зміями. Ця новина ще дужче захопила його й посилила відчуття власної значущості. 

Та навіть якщо він у вітальні й лякав чи дував товаришів-слизеринців своїм знанням парселмови, то вчителі про це нічогісінько не знали. Хлопець не виявляв ані зарозумілості, ні агресивності. Як надзвичайно обдарований і гарний з себе сирота, він практично з першого дня свого прибуття привертав підвищену увагу й симпатію вчителів. Це був чемний, урівноважений і спраглий до знань парубок, справляючий майже на всіх добре враження. 

Минали роки і він згуртував довкола себе групу відданих однодумців. Групу оточував у замку певний ореол темної романтики — це була строката компанія, мішанина слабаків, що потребували захисту, честолюбців, охочих погрітися в променях чужої слави, та розбишак, які тяглися до ватажка, що міг продемонструвати їм найвитонченішу жорстокість. Редл тримав їх залізною рукою, тому вони ніколи не попадалися на відвертих правопорушеннях, хоча сім років перебування в Гоґвортсі відзначилися низкою диких випадків, з якими їх, одначе, так ніхто й не зумів пов'язати. Наймерзеннішим стало вбивство маґлонародженої студентки Міртл підконтрольним Редлу Василіском. Тому вдалося знайти легендарну Таємну кімнату, де, за переказами, Слизерин залишив монстра для використання своїм спадкоємцем задля очищення школи від маґлонароджених. Втім, навіть одне вбивство підняло питання закриття навчального закладу. Тоді, перелякавшийся Редл робить винуватцем Рубеуса Геґріда, викривши того з акромантулом Ароґоґом, а сам отримує трофей за "заслуги перед школою" й більше не ризикує зі змієм.   

Том прагнув дізнатися про своє походження. Спершу він вважав чарівником свого батька. Він марно шукав хоч якихось згадок про Тома Редла-старшого на щитах у кімнаті трофеїв, у списках старост, навіть у книжках з історії. Зрештою, Том змушений був визнати, що в Гоґвортсі ніколи не ступала нога його батька. Ймовірно, саме тоді він навіки зрікся свого імені, перевтілившись у Лорда Волдеморта, й почав досліджувати родовід матері, яку досі зневажав — на його думку, вона не могла бути чаклункою, бо не встояла перед смертю в такому ранньому віці. Єдиною ниточкою, за яку він міг зачепитися, було ім'я Ярволод, що належало його дідові. Врешті-решт, після копіткого дослідження старих книжок з чаклунської генеалогії він виявив існування вцілілої лінії нащадків Слизерина. 

Влітку 1943 року Том покинув сиротинець, у який повертався щороку, й вирушив на пошуки своїх родичів Ґонтів. Бажане Редл знаходить на околицях Малого Генґелтону. Там, в убогій халупі, в шару пилюки доживає віку Морфін Ґонт, його дядько. Побачене виявилося зовсім не тим, на що розраховував Том, начитавшись в підручниках про своїх предків. Не відчуваючи родинної близькості до Морфіна, дізнавшись, за яких обставин з життя пішла Меропа, майбутній Темний Лорд оглушив сп'янілого дядечка, взяв його чарівну паличку та пішов до маґлівської рідні розставляти всі крапки над "і"... Вранці Редл-старший разом з батьками був знайдений сімейною покоївкою мертвими. Том змінив Морфіну пам'ять таким чином, що той вважав себе вбивцею і з превеликим задоволенням розповів працівникам Міністерства деталі, які не міг знати ніхто, окрім виконавця розправи, а на прощання вкрав перстень діда.  

На останніх роках навчання Том, роблячий усе можливе й неможливе, щоб дізнатися, як досягти безсмертя, відкриває для себе горокракси, вмістилища для зберігання частинок душі, котрі, поки існують, не дають своєму власнику померти, але для їх створення потрібна чиясь смерть. Власне, перший горокракс, у вигляді особистого щоденника, був створений Томом ще на п'ятому курсі — ціною життя Міртл, а другий, у вигляді перстня Ярволода, — "завдяки" татусю. Від професора Слизоріга Редл дізнається про можливість створення множинних горокраксів й зупиняється на цифрі сім, як на найпотужнішому магічному числі.  

"Борджин і Беркс"

У 1945 році Том закінчив сьомий курс, отримавши на всіх іспитах найвищі оцінки. Майже всі чекали від Тома Редла, старости гуртожитку, старости школи, володаря нагороди за особливі заслуги перед школою, чогось визначного. Деякі вчителі припускали, що він почне працювати в Міністерстві магії, пропонували йому влаштувати потрібні зустрічі, допомогти встановити контакти з відповідними людьми. Редл відмовляється від усіх пропозицій. Його вабить посада професора Захисту від темних мистецтв, однак директор Діпіт, за порадою Дамблдора, відмовляє Тому, посилаючись на занадто молодий, як для вчителя, вік. 

Тоді, він приголомшує всіх, влаштувавшись в крамничку "Борджин і Беркс" на сумнозвісній алеї Ноктерн. Вчителі, які були захоплені ним, бідкалися, яка це втрата, що такий блискучий молодий чаклун марнує свій потенціал якимось помічником в крамниці. Але, чемний, вродливий і розумний, він невдовзі почав виконувати досить особливі завдання. Волдемортові роботодавці посилали його переконувати власників відомих артефактів віддавати їм на продаж свої скарби і виявилося, що він має до цього неабиякий хист. 

Робота зводить Тома зі старою вельможною чаклункою Гепзібою Сміт. Наївна стара уявляла собі, що Редл, попри різницю у віці, має до неї почуття і, довірившись йому, мала помилку показати два своїх найцінніших скарби — Медальйон Слизерину і Чашу Гафелпаф. Том планував створювати собі горокракси далеко не з консервних бляшанок, а зі значущих речей. Від побаченого в нього загорілися очі і через два дні місіс Сміт пала жертвою Темного Лорда на шляху до безсмертя. Вину він зкинув на домову ельфиню Гепзіби, Гокі, як й у випадку з Морфіном майстерно підправивши їй пам'ять. По офіційній версії, Гокі замість цукру ненавмисне, переплутавши, додала в хазяйчине какао смертельну й маловідому отруту. З цих реліквій він пізніше зробить ще два горокракси, користуючись смертю Гепзіби й першого ж пересічного маґла. 

Відразу після вбивства місіс Сміт, юнак звільняється з роботи й щезає. Працедавці не знали, де він дівся, його зникнення з полю зору в Великій Британії стало для всіх великою несподіванкою. Ще дуже довго ніхто нічого не знав й не чув про Тома Редла...

Вирішальне слово Дамблдора

Тим часом Том поринув у темні мистецтва, мандрував світом, виходив на контакт з іменитими практиками та теоретиками темної магії, збирав поплічників. Від минулого вродливого Тома Редла не залишилося сліду. Власне, від цього минулого він й палко прагнув відхреститися і по закінченню своєї мандрівки здобув серед оточення визнання як Лорд Волдеморт. Чутки про діяння Волдеморта дійшли й до Гоґвортсу, проте, не бачачи у своїх вчинках нічого виходячого за рамки допустимого, він повернувся в рідні краї для аудієнції з новим директором школи, Дамблдором, щодо працевлаштування. Дамблдор був категорично проти допускати Редла до впливу над юними незміцнілими головами й відповів відмовою. Здавалося, Том був готовий розпочати дуель, але, вгамувавшись, без зайвих слів пішов. Перед тим, як покинути школу, він заховав в кімнаті на вимогу діадему Рейвенклов перетворену на п'ятий горокракс та прокляв посаду викладача Захисту від темних мистецтв. Фактично, розмова між Томом і Албусом поклала початок Першій магічній війні, а вірніше, поки що, активній підготовці Волдеморта до неї.

Перша магічна війна

Початком агресії Волдеморта прийнято вважати 1970 рік. Заручившись, окрім звичайних смертних, підтримкою велетнів, вовкулак, дементорів, акромантулів та інших темних магічних створінь, Темний Лорд очолює боротьбю проти правлячої системи Міністерства магії, палаючи бажанням встановити диктат "чистої крові". А система ця далеко не відразу збагнула всю серйозність загрози, давши Волдемортові вдосталь пройтися по трупах "негідних". Хаос відбувався як серед чаклунської спільноти, так й посеред маґлівського світу, завдаючи велетеньского клопоту Міністерства. Ніхто не знав, кому вірити, ніхто не смів навіть привітати незнайомого чаклуна чи відьму, а тріумфуючий Темний Лорд, тим жахливим терором, що чинився під його проводом, стає відомий серед всіх верств як "Відомо-хто" чи "Той, кого неможна називати". Доведені до межі, люди боялися дозволити собі промовити ім'я ворога. 

Однак, декількома роками після початку ейфорії темних сил, організований опір починає чинити Орден Фенікса, створена Албусом Дамблдором підпільна організація, а незабаром фору дає й Міністерство, куди приходить працювати молодий й енергічний Бартеміус Кравч, спростивший процедуру захоплення супротивників аж до вбивства на місцях. Втім, очевидного домінанта нема, а час йшов, і хто знає, чим би все завершилося, як би не виголошене пророцтво стосовно долі Волдеморта.       

Пророцтво

Через декілька років віщунка Сивіла Трелоні робить пророцтво. Волдеморт дізнається про пророцтво від Северуса Снейпа, який його підслуховував. В ньому говориться про хлопчика, який здатний убити його, коли виросте. Тоді Волдеморт вирішує убити його, поки той не виріс. Під умови пророцтва підходило тільки двоє хлопчиків — Невіл Лонґботом і Гаррі Поттер. І він вирішив, що це Поттер. На Поттерів тим часом наклали закляття Довіри і призначили охоронцем таємниці друга батька Гаррі Пітера Петіґру. Але той зрадив їх. Темний Лорд убив батьків Гаррі, але коли спробував убити Гаррі, то вийшло так, що він зробив останній, сьомий горокракс, а його заклинання відскочило в нього самого. Він став слабшим за наймізернішого духа, його видерло з власного тіла.

Десять років він виживав в лісах Албанії і ще невідомо де, ховався, поки не зустрів там молодого Квірела і не схилив на свою сторону. Квірел став викладачем захисту від темних мистецтв. Волдеморт вселився в нього і хотів дістати філософський камінь. Але його спроби були невдалими завдяки Гаррі Поттеру.

Наступного року щоденник-горокракс, який Том зробив, коли навчався в школі, потрапив в руки одинадцятирічній дівчинці Джіні Візлі. Вона звірялася йому, внаслідок чого стала одержима Волдемортом. Вона відкрила таємну кімнату і стала напускати василіска на бруднокровок. Вона не розуміла, що робить. Том керував нею. Але він знову не зміг повернутися. І знову через Гаррі Поттера. Який убив василіска і знищив щоденник.

Рік пізніше, його колишній спільник Пітер Петіґру, що зрадив своїх друзів, повернувся до нього. Повернувся тільки тому, що йому більше нікуди було йти. Його викрили. Дізнались, що він анімаг. Він допоміг Волдеморту відродитися. І для відродження Темному Лорду була потрібно кров ворога. І він узяв кров Гаррі Поттера. Лорд Волдеморт повернувся.

Але повернувся він таємно. Більшість людей вважала Гаррі, який нібито бачив відродження Темного Лорда, божевільним. Як і всіх, хто йому вірив, на чолі з Дамблдором. Міністерство наполегливо закривало на це очі. Проте Волдеморту довго не вдалося відсидітися в тіні міністерських баталій. В кінці навчального року він з'явився в міністерство і, бився там з Дамблдором і Поттером, був знайдений міністром магії Корнеліусом Фаджем. Волдеморт взявся до активніших дій.

Він почав стрімко і цілеспрямовано вбивати всіх, хто міг перешкодити йому прийти до влади. Найгучнішими стали вбивства Амелії Боунз (глави Департаменту виконання магічного законодавства) і Еммеліни Венс, відповідаючої за безпеку прем'єр-міністра маглів. Почалися таємні зникнення. Найвідомішим стало викрадення Олівандера — майстра чарівних паличок. Дементори покинули Азкабан і почали наганяти страх на всю країну. «Смертежери» почали масові вбивства Маґлів. Міністерству Магії ставало все складніше приховувати від маглівського суспільства правду. Темрява і холод на довгі два роки окутали Британію.

Зрозуміло, після всіх цих подій Фадж не міг залишитися Міністром Магії. Новим Міністром став Руфус Скрімджер, екс-голова Відділу Аврорів. Але новий міністр не довго залишався в міністерському кріслі. На весіллі Біла і Флер стало відомо (завдяки Кінґслі Шеклболту), що Скрімджер мертвий. Наступним міністром став Пій Тікнесі, що знаходився під закляттям Імперіус, накладеним смертежером Якслі.

Захоплений ідеєю про непереможну бузинову паличку, наступні півроку Волдеморт витрачає на її пошуки. Помилково вважаючи, що причина зв'язку його палички і палички Гаррі в спорідненості серцевин-пера одного фенікса Фоукса(другий зв'язок виявляється в тому,що чарівна паличка Гаррі ставала всемогутньою в битві з Волдемортом(розділ «Сім Поттерів»);причина цьому дуель між Гаррі та Волдемортом одразу після відродження останнього-паличка Гаррі перемогла паличку Волдеморта і перейняла від неї деякі заклинання), він шукає їй заміну в «найсмертоноснішій і непереможній чарівній паличці, за якою на сторінках історії залишився кривавий слід». В ході пошуків він вбиває другого за могутністю темного чарівника — Ґріндельвальда, замкненого на той час у в'язницю Нурменгард, оскільки той відмовився видати місцеположення бузинової палички. В цей же час до пошуків палички приступає і Гаррі, в надії, що вона допоможе йому перемогти Волдеморта. Кінець кінцем, він відмовляється від цієї ідеї, і паличка дістається Темному лорду.

Діставши її і не знаючи, що вона належить Гаррі Потеру, направляє її проти її господаря. Паличка не слухається Темного Лорда і вбиває його. Проте, якби Темний Лорд атакував Гаррі Поттера своєю звичайною паличкою, а не Бузиновою, а, оскільки у Гаррі в той момент була лише паличка Драко Малфоя, що не мала спорідненості з паличкою Темного Лорда, і враховуючи, що закляття Авада Кедавра неможливо відбити, можливо перемога була б за Волдемортом. Однак,враховуючи,що для свого відродження Волдеморт взяв кров Гаррі, то закляття Жертви містилося б і в його тілі,захищаючи Гаррі від «Авада Кедавра», недаючи останньому померти.

Зовнішній вигляд та характер

Згідно з описом, у Волдеморта дуже бліда шкіра, біле як крейда і схоже на череп обличчя, ніздрі як у змії, червоні очі із зміїними зіницями, тонке скелетоподібне тіло і довгі тонкі руки з неприродно довгими пальцями. Вмираючи при пологах, Меропа Ґонт згадувала батька своєї дитини — вона хотіла, щоб син був на нього схожий. Місіс Коул вважала, що її бажання розумне — оскільки сама Меропа красунею не була. Волдеморт не тільки носив ім'я свого батька-магла, але і був дуже схожий на нього ззовні. Під час навчання в Гоґвортсі він був описаний як дуже приваблива молода людина із запалими щоками, аристократичною поставою, темними очима і чорним волоссям. Значні зміни в зовнішності, як вважають чарівники, відбулися унаслідок використовування Волдемортом дуже складної темної магії.

Як вважає Гаррі, Волдеморт ненавидить маґлів і нечистокровних чарівників. Ймовірно, це ознака деякої ненависті до себе, оскільки сам Волдеморт — нечистокровний чарівник. Тому Редл убив свого батька і його батьків, і змінив своє ім'я, перейшовши за анаграмою від імені «Том Ярволод Редл» до «Лорд Волдеморт», мабуть, психологічно відмовляючись таким чином від свого походження.

Волдеморт просунувся у вивченні магії, можливо, глибше, ніж будь-хто з чарівників, що нині живуть. Але в чотирьох, як мінімум, випадках, за його словами, він не зміг пригадати вчасно про потрібні речі — про лікувальну дію сліз фенікса, що плакав над Гаррі в Таємній кімнаті, про силу стародавньої магії, пов'язаної з любов'ю і самопожертвою (речі, які він не міг зрозуміти, на думку Дамблдора) і силі стародавньої магії, пов'язаної з тим, що частинка його душі знаходиться в Гаррі Поттері.

Між Томом Реддлом і Гаррі Поттером можна помітити багато спільного — обоє сироти, росли серед маґлів не в найприємніших умовах, поки не були прийняті в Гоґвортс, який обидва стали вважати своїм домом. У обох персонажів чорне волосся, тонкі риси обличчя і здатність розмовляти зі зміями. Проте величезна різниця між ними ілюструє одну з ідей серії, виказану Дамблдором, про те, що «те ким ми є насправді, набагато більше залежить не від наших здібностей, а від нашого вибору». З п'ятої книги ми дізнаємось, що згідно з пророцтвом «...разом їм жити не судилося».

Автор серії книг про Гарі Поттера, Джоан Кетлін Роулінг , припустила, що головний страх Волдеморта — «принизлива смерть», а його ховчиком буде його мляве тіло (ховчик — магічна істота, що приймає ту або іншу форму залежно від того, чого найбільше боїться людина, що знаходиться поряд). В дзеркалі Яцрес він би побачив себе всемогутнім і безсмертним, що за властивостями цього дзеркала відповідає його найбільшому бажанню. Дамблдор припускав, що Волдеморт таємно боїться мертвих тіл і темноти, втім, за його словами, «в таких випадках ми боїмося лише невідомості». Як з'ясувалося, під час битви в Міністерстві Магії, Волдеморт не може зрозуміти, що бувають речі гірші за смерть.

Якщо говорити про особисті якості, то Волдеморта можна назвати обережним, кмітливим і спокійним стратегом. На четвертому і п'ятому році навчання Гаррі Поттера в Гоґвортсі. Волдеморт планував тривалі, розраховані на цілий рік операції: перша була пов'язана з його поверненням в людське тіло, друга — з вторгненням у Відділ Таємниць Міністерства Магії .

Магічні здібності

Дитинство

Судячи зі спогадів Дамблдора, в яких Гаррі побував на шостому році свого навчання в Гоґвортсі, Волдеморт із самого дитинства демонстрував видатні магічні здібності. Меропа Ґонт народила свого сина в стінах притулку, в якому після її раптової смерті і виховувався хлопчик, який з дитинства відрізнявся від інших дітей. «Знаєте, він майже не плакав», — говорить місіс Коул Дамблдору, що приніс Тому лист з Гоґвортсу. Коли Редлу ще не виповнилося одинадцяти років (тоді він ще не знав про те, що він чарівник), він цілком свідомо експериментував з магією, не знаючи, що це магія. Він умів рухати предмети, не торкаючись до них, а також керувати тваринами без попереднього дресирування і створювати неприємні ситуації для дітей з притулку, які його дратували. Тому Редл був готовий прийняти новину про те, що він чарівник. «Я знав, що я ОСОБЛИВИЙ», — сказав він Дамблдору, знаходячись у стані щасливого збудження. Тому не потрібні друзі і він сприймав інших дітей в Притулку швидше як об'єкти маніпуляції, вже в такому юному віці звикнувши бути господарем ситуації. Однією з відмінних особливостей поведінки Тома Редла є колекціонування своєрідних сувенірів, на згадку про випадки особливо неприємного для оточуючих прояву своїх магічних здібностей. Звичка, яка згодом трансформується в створення горокраксів. Горокраксами у випадку з Волдемортом стануть речі, що належали найвидатнішим чарівникам, у тому числі і йому самому (Наджіні). Саме в них за допомогою складного заклинання Темний Лорд стане ув'язнювати частини своєї душі.

Навчання в Гоґвортсі

В Гоґвортсі Том Редл був найкращим учнем, і вчителі відзначали його обдарованість і прагнення до знань. Навчаючись у Гоґвортсі, Тому вперше вдалося відкрити Таємну кімнату і випустити Василіска, який став причиною смерті Плаксивої Мірти. Проте, коли з'явилася загроза закриття школи, Том знайшов «винного» — третьокурсника Рубеуса Геґріда, що захоплювався різними небезпечними тваринами, і Геґріда виключили з Гоґвортсу. Входив до клубу Слизнів.

Також під час навчання в Гоґвортсі Том зібрав навколо себе групу однодумців, які стали попередниками Смертежерів. Тоді ж він і придумав собі нове ім'я замість імені, яким його назвала мати: Лорд Волдеморт.

Вміння літати

Після свого повернення у власне тіло Темний Лорд отримав здатність літати, не застосовуючи ніяких магічних предметів (чарівні палички, зілля і т. д.). Доказом служить те, що, втративши позичену паличку прямо у польоті, він не впав, як камінь на землю, а зажадав у підлеглих дати йому іншу паличку, при цьому чудово продовжуючи левітувати.

Знання Виманології

Волдеморт відомий як найсильніший з виманологів світу — тобто він краще інших уміє проникати в чужі думки і пам'ять. За допомогою виманології Волдеморт майже завжди може визначити, чи брешуть йому. Виманологи бачать в свідомості інших емоції і обривки спогадів, які можуть суперечити словам, сказаними людиною. Протистояти виманології можна тільки за допомогою спеціальної методики захисту своїх думок — блокології, якою Волдеморт також володіє. Можливо, єдиним, хто міг не допускати Волдеморта в свої думки, був Северус Снейп.

Проте, використання виманології до Гаррі Поттера завдає йому жахливого болю. Можливо, причина цьому — зіткнення, ураженої темною магією і численними вбивствами, душі Волдеморта з душею Гаррі протилежною Волдемортовій (в цьому випадку немає великої різниці між розумом і душею, як в шостій частині говорив Дамблдор.)

Парселмова

Також Волдеморт уміє розмовляти зі зміями — він парселмовець (англ. parseltongue). Ця здатність дісталася йому в спадок від Салазара Слизерина, чарівники традиційно пов'язують це уміння з схильністю до темної магії. Володіння парселмовою передалося також Гаррі Поттеру, після невдалої спроби Волдеморта убити його, коли частина душі Волдеморта стала частиною душі Гаррі Поттера.

Горокракси

Відомо, що Волдеморт — один з дуже небагатьох темних чаклунів, що зважилися і зуміли створити горокракси. Це частини душі, відокремлені і заховані темним чаклуном для того, щоб фактом їхнього існування забезпечити собі безсмертя. Горокракси можна створити, тільки убивши іншу людину. Дамблдор вважає, що Волдеморт — єдиний чаклун в історії, який коли-небудь створював більше ніж один Горокракс. Згідно з припущенням Дамблдора, Волдеморт планував розчленувати свою душу на 7 частин, і встиг до свого першого падіння свідомо розчленувати тільки на 6: 6-й горокракс він збирався зробити, убивши Гаррі. Після відродження він зробив ще один горокракс-Наджіні. Насправді Лорд Волдеморт розділив душу на 8 частин,зробивши несвідомо 7-й горокракс Гаррі Поттера:

Восьма частина душі була в його тілі. Це та частина душі,яка 13 років вела примарний спосіб життя. Саме ці численні розчленування, на думку Дамблдора, є головною причиною фізичної і моральної потворності Волдеморта. В передостанній книзі Дамблдор описує зміни, що відбувалися з Томом Редлом у міру збільшення кількості горокраксів— Том ставав все відчуженішою і неживою людиною. Дамблдор думав, що Том Редл збирався залишити частину горокраксів в Гоґвортсі, виходячи з припущення, що той залишав горокракси в місцях особливих досягнень (перший тріумф в магії, вбивство першої людини, перший справжній дім тощо).

Дуелі

Волдеморт вміло діє в дуелях. Заклинання і контр-заклинания, перетворення направлених проти нього об'єктів в інші, переміщення в просторі — такі дії він виконує за лічені секунди. Волдеморт, на думку багато кого, найсильніший темний маг на Землі. Вважається, що за рівнем володіння магією він може порівнятися тільки з Албусом Дамблдором. Сам Дамблдор стверджував, що найскладніші його заклинання виявляться марними, якщо Волдеморт повернеться до своєї колишньої могутності. Проте причиною його головних і можливо єдиних поразок є його непроінформованість в найстарішій магії: так, магія любові Лілі Поттер до свого сина врятувала Гаррі і, більше того — на деякий час знищила фізичну оболонку Темного Лорда. Іншим прикладом є заключна битва між Волдемортом і Гаррі Поттером — переможцем з неї виходить Гаррі лише завдяки непроінформованості Темного Лорда про те, що його паличка — Бузинова паличка («жезл Смерті») визнала своїм господарем Гаррі, оскільки він переміг її попереднього господаря (Драко Малфоя), роззброївши його і тим самим підпорядкував її собі.